ПАМ'ЯТКА ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ В РОБОТІ З БАТЬКАМИ

1. Залучайте батьків до шкільного життя, запрошуйте їх до співпраці, на уроки, влаштовуйте з ними зустрічі.

2. Дякуйте батькам за все, навіть за найменші дрібниці.

3. Ніколи не докоряйте батькам, які не відвідують батьківських зборів — це не сприятиме їхньому бажанню зустрічатися з вами частіше.

4. Називайте батьків по іменах та по батькові, не вживайте поширених фраз «мама Петра Іванчука». Інакше в батьків складеться враження, що вони вам цікаві лише в такому статусі.

5. На батьківських зборах наголошуйте на проблемі, а не на конкретній дитині. Водночас хваліть учнів персонально й обов'язково всіх. Знайдіть кілька теплих слів для кожної дитини.

6. Аналізуйте досягнення дитини з часу останньої зустрічі з батьками.

Міжпредметні зв'язки на уроках Англійської Мови:

Минає ще один рік... Як завжди, швидко. Він приніс нам всім несподівані й очікувані зміни, досвід, класні події. І просто добавив віку

І знову так швидко минув рік... Зі своїми подіями, поворотами і пригодами. Ми стали старші і мудріші

Ukrainian immigration

Ukrainian immigration is the occurrence of moving of Ukrainians outside the limits of Ukraine. The phenomenon of the Ukrainian diaspora as a part of all the Ukrainians in the world is a unique event of culture and history. Mass immigration of Ukrainians abroad begins in the second part – at the end of the XIX century.

         In 1990s so-called earning wave of immigration began. Its main cause was the economic structure of the transition period in Ukraine. Some scientists emphasize the intentional creation of unemployment, mainly in the Western Ukraine. As a result nearly 7-8 million people went to the countries of Europe, America and to Russia for temporary work. A part of them, most likely, will not go back to Ukraine. In 1980 representatives of the fourth wave of Ukrainian immigrants began to arrive in Canada. First nearly 10 thousand Ukrainians arrived from Poland. And during the “Khrushchev thaw” many Ukrainians used an opportunity to visit their relatives in Canada. Many of them declared themselves as refugees and remained overseas. After Ukraine has become independent, Canada does not grant the status of a refugee to Ukrainian immigrants. It is quite natural because now Ukrainians can legally go abroad if they comply with the requirements of the Canadian Immigration Service. The embassy of this country in Kiev informs, that from 1985 to 2000 almost 30 thousand immigrants arrived in Canada. This fourth wave shocked the old Ukrainian diaspora, as it did not expect such a careless attitude to the Ukrainian language, culture and traditions. Though, despite all the disagreements between the generations, the new immigrants find their place in life. Their love to their native language and culture is revived. It begins to draw closer to the old immigrants. The representatives of the new wave make a great contribution to Ukrainian civil and cultural life in Canada. Many new immigrants work in the Ukrainian community in the spheres of education, culture, religion, sports, and business. Their contribution not only consolidates the Ukrainian Diaspora in Canada, but also ensures its future in the XXI century.

         The immigration wave of the beginning of the XX century did not touch the residents of the village Khimchyn. However, after the First World War, in the period from 1919 to 1939 the total number of immigrants is 6 people, one of which settled in France, and four – on the American continent.

         Among them were:

         Yakiv Ostafiychuk, who was elected the mayor of the village in 1927. He was a young and talented man. But the Government did not want him to hold this position, because of his love for the people. The entire year the police make inquiries after him, seeing his devotion to the people. Unable to bear the persecution, Yakiv Ostafiychuk immigrated to Canada in 1929, where he spent the rest of his life. Corresponding with his family that remained in Khimchyn he always recollected his native village, his favorite songs at night parties and his home.

         Petro Ivanovych Matiychuk, born in 1915, immigrated to the city of Toronto in 1939. Having left his wife and two underage children: eight-year-old Volodymyr, and four-year-old Mariya he was forced to leave due to the persecution of the Government for national patriotism. The family suffered very much for his departure. His wife was killed in 1941 and his children became orphans. And now Mariya Romanyuk recollects how much she wanted to see her father, to hug him and to talk to him. Thousands of kilometers separated them. She tried to visit her father on the foreign land, but the communist Government did not let her to. And only in time of the reconstruct, in 1985, Mariya went to Canada. Probably too late, because a serious illness and mental disorders kept her father bedridden. He could not recognize her, did not want to talk to her. Nevertheless, her fathers felt something, because he smiled at once and a farewell tear rolled down his pale cheeks. Indeed it was a farewell tear, because soon after Mariya’s return back home she received a sorrowful piece of news.

         Mykola Gostyuk, born in 1906, illiterate, together with all the members of his family immigrated to the city Cracow in Poland in 1938. The family remained there and he moved to Germany. He went back to the native village in 1945. His daughter Ganna Mykolayivna Gostyuk (Pic. 1), born in 1926, has been taken by the fortune to France, where she lives now. She keeps in touch with her family by correspondence. In 1998 she visited her native village to kiss the native ground, on which she used to run barefoot and admire the magnificent scenery when she was a child. Vasylyna Matiychuk, born in 1920, immigrated to Toronto in 1939. She corresponds with her family. She has never visited the native village again.

         Petro Ivanovych Beysyuk (Pic. 2), born in 1920, immigrated to Germany in 1941. First, he worked in a mine, later as a driver. He wanted to go back to Ukraine very much, but he knew that he would be sent to Siberia for his nationalist views. He often wrote letters, but his family in Khimchyn did not receive any. Only 50 years later, after Ukraine had become independent, he was able to see his siter and his close family. He visited the village in 1994, 1996, and 2000.

         Vasyl Ivanovych Rozvadovskyi, born in 1921, immigrated to Germany in 1941. Worked as a foreman of a team of tilers. Was run over by a tram and tragically died.

         Ivan Vasylyovych Ostafiychuk, born in 1913,  immigrated to Germany in 1944,  to France in 1946, and to the USA (Chicago) in 1947. Worked as a fitter at a clothes factory. In 1950 his leg was amputated and an ammunition leg was made. Being on the foreign land, he always dreamed about Ukraine and his native village. He often wrote letters in which he recollected small houses and narrow paths. He died in 1979 in Phoenix, AZ. His body was cremated and his ashes were transported to Khimchyn.

         Petro Ivanovych Matiychuk (Pic. 3), born in 1923. Was born in a baker’s family. In 1944 immigrated to England. Was married to an Englishwoman, had a daughter. Wrote letters to Khimchyn. In 1969 his wife died and the correspondence stopped. Nothing has been heard of him since that time.

      Patriarch Volodymyr (born Vasyl). Our English teacher told us many times about this unusual person. And every time we saw tears in her eyes. She was lucky to know the Holy Patriarch personally (he was her grandmother’s brother) (Pic. 4). At the beginning of July of 1988, the Romanyuks received the permission of entry to Canada (Pic. 5). In Winnipeg Volodymyr’s son Taras entered the St. Andrew College (Pic. 6), and Father Vasyl was doing the educational work, visited many Ukrainian settlements in many countries. He wrote articles and advocacies that were published in the Ukrainian printed media and later were published as a separate book in English translation under the name of “A Voice in the Desert” (Pic. 7). Being in Canada, Vasyl Romanyuk meets famous religious and political representatives of the Ukrainian diaspora, delivers lectures as a human rights activist in the USA, Canada, and the United Kingdom (Pic. 8, 9). Father Vasyl was given a parish for serving messes in the city of Waterloo. With the blessing of the Patriarch of the Great Church, Father Vasyl was awarded with a mitre – the highest church decoration, for independent spirit and honest service in the Church of Jesus. In December 1989, Father Vasyl Romanyuk goes back to Ukraine. Shortly before his departure to Canada the Ukrainian Autocephalous Church was proclaimed, and the first parishes began to appear. On 21 October 1993 V.Romanyuk was elected the Patriarch of Kiev (Pic. 10). On 14 July 1995, at the age of 70, departed the Holy Patriarch of Kiev and All Rus and Ukraine Volodymyr Romanyuk (Pic. 11).  But nowadays all of us remember this person with a strong mind.

 There is a street named after V.Romanyuk (Pic. 12), and a mansion-museum of the Holy Patriarch (Pic. 13,14). There are always many people and flowers near his grave on Sophia Square in Kiev (Pic. 15, 16).

         Many people consider immigration the betrayal of motherland. But I do not agree with this opinion. Should we really call this way the Ukrainians who were blown by the cold winds of destiny to the foreign land? Our fortune is not easy. We were going to our independence for a long time, we went through the attacks of the Turks and Tatars, the humiliation of Polish kings, the bullet storms of the Second World War, the Stalin terror. The destiny scattered us all over the world. I think that immigration is not the betrayal of motherland it is a forced separation from the motherland.

     Українська іміграція – явище переселення українців за межі України. Феномен української діаспори як частини світового українства є унікальним явищем культури, історії. Масові переселення українців за кордон починаються у другій половині – наприкінці ХІХст.

   У 1990-х роках розпочалася «заробітчанська» хвиля іміграції українців. Її головні причини – економічна структура перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином -  у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7-8млн. людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну. З 1980р. почали приїжджати в Канаду представники четвертої хвилі українських імігрантів. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців з Польщі. А під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном. Після того як Україна стала незалежною, Канада не надає українським імігрантам статусу біженців. Воно й зрозуміло: тепер українці можуть легально виїжджати за океан, якщо задовольнять вимоги канадської іміграційної служби. Посольство цієї країни в Києві інформує: із 1985-го по 2000рік за океан прибуло з України майже 30 тисяч імігрантів. Ця четверта хвиля викликала шок старої української діаспори, оскільки вона не очікувала такого байдужого ставлення до української мови, культури, традицій. Та незважаючи на всі непорозуміння між поколіннями, нова іміграція поступово знаходить себе. Відроджується в неї любов до своєї мови і культури. Вона починає зближуватися зі старою іміграцією. Представники нової хвилі вже роблять поважний вклад в українське громадське й культурне життя в Канаді. Чимало нових імігрантів працюють в українській спільноті, в галузях освіти, культури, релігії, спорту та бізнесу. Їх внесок не тільки зміцнює українську діаспору в Канаді, а й забезпечує її майбутність у ХХІ столітті.   

   Іміграційна хвиля початку ХХ століття не торкнулася жителів села Химчин. Зате після Першої світової війни, за період 1919-1939р.р. загальна чисельність імігрантів становила 6 осіб, з яких одна особа «осіла» в Франції, а четверо – на американському континенті.

    Серед них:

Яків Остафійчук, якого у 1927р. обирають війтом села. Молодий, талановитий чоловік. Але не був по волі владі, бо мав любов до народу. Цілий рік дошукує на нього поліція, бачачи його відданість народові, Україні. Не витримавши переслідувань, Яків Остафійчук імігрував до Канади у 1929р., де й провів решту свого життя. Переписуючись з родиною, яка залишилась у Химчині, він постійно згадував про своє село, улюблені пісні на вечорницях та рідну хату.

     Матійчук Петро Іванович, 1915р.народження,який імігрував до міста Торонто в 1939році. Змушений був виїжджати через переслідування з боку влади за національний патріотизм, залишивши дружину і двох неповнолітніх дітей: Володимира, якому було 8 років, і чотирирічну Марійку. Дорого поплатилася сім’я за виїзд чоловіка, батька. Дружину Петра у 1941році вбили і діти залишились сиротами. І сьогодні згадує Марія Романюк, як хотілося їй побачити свого тата, обняти його і поговорити з ним. Тисячі кілометрів розділяли їх. Намагалася вона відвідати батька на чужині, та комуністична влада не дозволяла їй. І тільки в часи перебудови, 1985р., Марія поїхала в Канаду. Мабуть, запізно, бо тяжка хвороба прикувала батька до ліжка, та ще й психічні розлади. Не впізнав, не хотів говорити. Та все ж таки відчуло батьківське серце щось, бо враз посміхнувся і по блідому обличчі покотилась прощальна сльоза. Справді, то була сльоза прощання, бо невдовзі після повернення Марії додому прийшла сумна звістка.

      Гостюк Микола, 1906р. народження, неписьменний, разом з усіма членами сім’ї імігрував до Польщі, в місто Краків у1938р. Сім’я залишилась там, а він виїхав до Німеччини. Повернувся в рідне село в 1945році. Його дочку, Гостюк Ганну Миколаївну(мал.1), 1926р. народження, доля занесла до Франції, де проживає і зараз. Постійно підтримує зв’язок з родиною листуванням. А в 1998році відвідала рідне село, щоб припасти устами до землі, по якій босоногим дівчам бігала і милувалась чарівною природою. Матійчук Василина,1920р. народження, імігрувала до Торонто в 1939р. Переписується з родиною. В селі не була жодного разу.

   Бейсюк Петро Іванович(мал.2), 1920р. народження, імігрував до Німеччини в 1941р. Спочатку працював у шахті, а потім шофером. Дуже хотів повернутися на Україну, але знав, що за національні погляди відправлять на Сибір. Часто писав листи, які родина в Химчині не отримувала. Тільки в часи незалежності України, через 50років, зміг зустрітися з  сестрою та близькою родиною. Відвідував село в 1994, 1996, 2000роках. 

   Розвадовський Василь Іванович, 1921р. народження, імігрував до Німеччини у 1941р. Працював бригадиром по влаштуванню плитки. Попав під трамвай і трагічно загинув.

   Остафійчук Іван Васильович, 1913року народження, у 1944р.імігрував до Німеччини, а в 1946р. – до Франції, а в 1947р. – в США, м. Чикаго. Працював на швейній фабриці закрійником. У 1950р. йому було ампутовано ногу і зроблено протез. Перебуваючи на чужині, весь час мріяв про Україну, про своє село. Часто писав листи, в яких згадував малі хати та вузенькі стежки. Помер у 1979році, у Феніксі, штат Арі зона. Тіло його було спалено, а прах перевезено в село Химчин.

   Матійчук Петро Іванович(мал.3), 1923р. народження. Народився в сім’ї сільського пекаря. В 1944р. імігрував до Англії. Був одружений на англійці, мав дочку. Писав листи в село Химчин. У 1969р. помирає його дружина і листування припинилось. З того часу про нього нічого не відомо.

   Патріарх Володимир.Про цю надзвичайну людину неодноразово розповідала нам на уроках вчитель англ. мови. Щоразу ми бачили сльози на її очах. Вона мала щастя знати Святійшого Патріарха особисто(бабусин брат). (мал.4)На початку липня 1988р. сім’я Романків отримала дозвіл на виїзд у Канаду(мал.5). У Вінніпегу його син Тарас вступає до колегії Святого Андрея(мал.6), а о.Василь займається просвітницькою діяльністю, об’їздив чимало українських поселень у багатьох країнах. Писав статті і проповіді, які друкувались в українській пресі і потім були видані окремою книжкою в перекладі англійською під назвою «Голос у пустелі»(мал.7). Перебуваючи в Канаді, Василь Романюк зустрічається з відомими релігійними та політичними представниками української діаспори, виступає з лекціями у США, Канаді, Великобританії як правозахисник(мал.8,9). Для проведення богослужінь о.Романюку було виділено парафію в місті Ветерло. За незалежність духу, сумлінну службу Христовій Церкві о.Василь Романюк з благословення Вселенського Патріарха Димитрія був нагороджений вищою церковною відзнакою – митрою. В грудні 1989р., о.Василь Романюк повертається на Україну. Незадовго до від’їзду о.Василя до Канади була проголошена Українська автокефальна церква, з’явились перші його парафії.

21 жовтня 1993 року Патріархом Київським був обраний  В.Романюк(мал.10). 14 липня 1995року, на 70-му році життя, спочив Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України ВолодимирРоманюк(мал.11).Проте зараз про цю сильну духом людину пам’ятаємо ми всі.У нашому селі є вулиця В.Романюка(мал.12),садиба-музей Святійшого Патріарха(мал.13,14).У Києві ,біля могили на Софіївській площі, завжди квіти і люди(мал.15,16).

   Багато людей вважають, що еміграція – зрада Батьківщини. Я не погоджуюсь із такою думкою. Невже ми так маємо називати українців, яких холодні життєві вітри занесли на чужину? Нелегка наша доля. Ми довго йшли до своєї незалежності, знали все: напади турків і татар, знущання польських магнатів, свинцеві урагани Другої світової війни, сталінський терор. Розкидала нас доля-мачуха в різні куточки світу. Я вважаю, що еміграція не є зрадою Батьківщини, то вимушена розлука з рідною землею.

Міжпредметні зв'язки на уроках Англійської Мови:

СЕМІНАР СЛУХАЧІВ КУРСІВ. ВІДКРИТИЙ УРОК У 10 КЛАСІ. ТЕМА "ОСВІТА"